Історія села Мигаї

За 4 км на захід від залізничного  перегону Веселий кут – Мигаїво, на віддалі 10 км від  ст. Веселий кут і 5 км від ст. Мигаїво обабіч схилів Мигайової балки розмістилося село Мигаї – центральна садиба Мигаївської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області. Років 200 тому назад, за переказами старожилів, на місці сучасного села Мигаї вперше з’явилося поселення людей.
За іменем поміщика Мигая, якому належала ця земля, одержала ім’я балка, в якій містилося поселення. Звідси й походить назва села Мигаї.
У 1810 році маєток поміщика Мигая  було закуплено німцем-колоністом  Я. Келлером, який прибув сюди з Бесарабії. Пізніше це володіння Келлера дісталося  у спадковість його синам і внукам.
На 1 січня 1906 року в хуторі було 14 дворів, в яких проживало 119 жителів (55 чоловіків, 64 жінки) – безземельних селян-українців, які наймалися на роботу до економії Келлера. Проживали селяни в убогих землянках, які знаходилися на північно-західному схилі балки.
Келлер же жив, купаючись в багатстві, створеному потом і кров'ю селян-наймитів. Багато оздоблений будинок, велика прислуга, необмежена влада над людьми і результатами їх праці на одному боці і поневіряння по наймах заради шматка хліба і дирявого даха  над головою, з тривогою в серці бути вигнаними в будь-який час, позбавленим навіть цього, породжували  в душі селян ненависть до поміщика, яка вилилась у помсту в буремні дні революції 1917 року.
Напередодні Великої Жовтневої Соціалістичної революції 150 десятин поміщик Келлер продав німцям Мартину, Файдемгу і іншим (шести сім’ям) і вони поселися на х. Майорському за 2 км на північ від хутора Мигаї.
Радянська влада в х. Мигаї була встановлена в кінці 1918 року.  Частина землі було роздано селянам по 2 га на душу. Решта землі і поміщицькі будинки перейшли до державного фонду.
Остаточно  радянська влада в Тираспольському повіті була встановлена в лютому 1920 року, після остаточного знищення і вигнання с території  повіту різних банд і окупантів. 
На території  напівзруйнованого господарства нетрудового користування поміщика Келлера  в І половині1920 року було організовано тваринницький радгосп «Мигаїво» з площею землі 1506 десятин, керуючим якого було призначено  товариша Сироткіна.
Знесилена була безперервною війною країна Рад, пограбовані окупантами і бандами залишали села, просила робочих рук земля. Не було певних господарських знарядь, не вистачало худоби, не було насіння. Радянський уряд, викроюючи із мізерних запасів зерна, допоміг засіяти хоч частину землі.
    Державний фонд землі був великий, населення було мало. Не було кому обробляти землю. Уряд звернувся з закликом до населення густонаселених областей переїхати  на поселення на південь України.
Багато сімей переїхало з Черніговської, Волинської, Київської, Подільської областей (губерній). Вони прибували групами, вибирали місця і поселення. Так виник на території х. Мигаї х. Іваноградськ, заснований переселенцями з Чернігівщини (за ім’ям першого ходака Іваноградського).
Пізніше (1925) на х. Іваноградськ було організовано СОЗ «Эхо.
За закликом  В. І. Леніна до рсійських і українських емігрантів Америки 28 квітня  1922 року на х. Мигаї з Канади прибула перша група українців в складі 42 чоловіків, 4 жінок, 6 дітей. 
Емігранти стали організовуватися у виробничі групи. Але до країни, по якої тільки що прокотилася буря війни і революції, потрібно було їхати не з грішми в кишені, а з засобами виробництва, запасами продуктів, одягу і т. д. Кошти, за рахунок нагромаджень, зробленими раніше в Канаді, склали в одну касу перед виїздом до СРСР. Хто не мав готівки, вносив майно, реманент і інше.
Розмір вкладень досяг 69000 доларів. 31% витрачено на проїзд до СРСР, частину- на купівлю живого тягла і відновлення будівель, на решту було куплено с/г машини, обладнання, річний запас харчування і насіння.
6 травня 1922 року приступили до роботи на землі радгоспу «Мигаєво», переіменованого в «Першу Канадинську агрокультурну взірцеву комуну імені тов. Леніна». Було засіяно 102 дес. ярих  культур. Роботи було багато: зруйновані будівлі, занедбана земля, мало рук. Написали до Америки товаришам, щоб ті прибували допомагати – доручено велику справу, 40 чол. не вправляється, потрібні трактори, реманенти, робочі руки. Товариші відгукнулися. Весною 1923 року прибула друга група в складі 40 чоловіків, 28 жінок і дітей. Ці дві групи і склали основне Ядро комуни. 
В господарстві Комуни було 7 тракторів, локомотив, токарний верстат, електростанція, пральна машина, 2 автомобілі, снопов’язалка та ін.
Першим головою Комуни був Романюк, з 1923р. – Белінський. 
В 1923 р. організовано партійний осередок,  секретарем якого був Мельник Степан Іванович.
1 вересня 1922 року в колишньому поміщицькому жилому будинку було відкрито початкову школу, яка повністю утримувалася на кошти агрокомуни.  На кінець 1924 року в школі навчалося 49 дітей, серед них, крім дітей комунарів, були діти з хуторів Вербани, Тарасівка, Три Криниці. Навчання проводилось на українській і англійській мовах. 
В будинку Келлера були організовані дитячі ясла і дитсадок, в яких працювала вихователька, запрошена з м. Одеси.
Під впливом авторитету і результатів господарювання агрокомуни, в навколишніх хуторах почали створюватися колективні господарства, а Комуна  надавала їм матеріальну та технічну допомогу. 
В 1927-1929 роках був побудований клуб, який існує і до сьогодні.
В 1933 році Комуна почала жити і працювати за статутом сільськогосподарської артілі, що іменувалась, як і Комуна, іменем В.І. Леніна. Головою артілі прродовжував працювати С.І. Мельник. До складу артілі були приєднані СОЗи «Червоний плугатарь» (с. Мигаї), «Єхо» (х. Іванградське), «ім. Леніна» (х. Вербани), «Трудівник» (ст. Мигаєво), які були організовані в навколишніх хуторах в 1925 році.
В 1935 році почалося будівництво двоквартирних будинків для 34 сімей колгоспників. В артілі було дві бригади. Вона славилася високими врожаями, племінною худобою, яка не раз демонструвалась на виставках, виноградарством, високотехнологічним млином.
В 1937 р. тов. Мельника репресували. Головою артілі почав працювати Шеркевич. З 1939 по 1941 р. – Дубовий.
3 серпня 1941 року по 4 квітня 1944 року територія тимчасово була окупована. За цей час господарство значно занепало.Окупанти – румуни ступили на територію села 17 серпня 1941 року. Вони вивезли колгоспний інвентар, чинили розправи над людьми, які не хотіли коритись їхнім порядкам. Комендантом села став німець Кнап, призначений німецьким командуванням. Примарем (старостою) села був Дітлов Іван, який знав румунську мову.
140чоловік з нашого села були учасниками Великої Вітчизняної війни. Із них нагороджено медалями 45 чоловік, орденами 15 чоловік. Загинуло 67 чоловік.
4 квітня 1944 року с. Мигаї було визволено, почалось відновлення зруйнованого господарства. Головою артілі було призначено тов. Супруненко Тетяну Іванівну. В господарстві було 5 коней, 10 корів.
В 1946 році головою артілі було призначено щойно демобілізованого комуніста тов. Булгака Григорія Прокоповича, секретарем було обрано Ліпінського Бориса Івановича.
Господарство колгоспу поступово міцніло.Починаючи з 1948 по 1950р. вже засіювали 1000 га землі. Не вистачало робочогї сили. В 1950 році з Західної України на поселення прибуло 50 сімей, для них силами колгоспу побудували 60 будинків.
На кінець 1950 року в колгоспі вже було 500 голів великої рогатої худоби, 508 голів овець, 283 свиней, 71 коней. Голшлвий прибуток складав 1 062 000 крб.. Велика роль у зростанні господарства належить Булгаку Г.П. – хорошому господарю і організатору.
Досягнення колгоспу не раз експонувались на районних, обласних і республіканських виставках. За досягнення у вівчарстві колгосп одержав премію – іменний радіовузол.
В 1954 році за станом здоров’я Булгак перейшов працювати секретарем парторганізації, головою колгоспу був обраний Тюхтій І.А..
В 1956-1957 рр. грошовий прибуток господарства вже складав 1 600 000 крб..
В кінці 1957 року у зв’язку з укрупненням до колгоспу були приєднані с. Три Криниці, х. Савицький, с. Залізничне.
В колгоспі стало 7315 га землі, з них – 4660 га орної, рогатої худоби – 1372, з них корів 459, свиней – 907, овець – 1405, коней – 213.
На кінець 1958р. грошовий прибуток колгоспу досяг 4 332 000 крб.. Господарство закупило 20 тракторів, 10 комбайнів.
1959 року колгосп отримав постійний електричний струм з Дубассарської ГЕС, що дало можливість механізувати багато робіт. В кінці цього ж 1959 року головою колгоспу був обраний  Гамайло Михайло Федорович.
Зросло будівництво: побудували два коровники, вівчарню, дитясла, птахоферму. Із сум самооподаткування в с. Мигаї було  проведено водопровід. На 1963 рік поголів’я худоби налічувало  2086 голів, овець – 3010 шт., свиней – 520. На фермах встановлено автопоїлки, електродоїльні апарати, проводилося роздрібнення кормів.  Значно зросла площа саду (163 га), винограду (123 га). Населення с. Мигаї станом на 01.01.1964 року становило 772 чоловіки.
Пізніше головами колгоспу були обрані Петько І.К., Коваленко М.В., Мотовиць, Власенко М.Л., Семьонічев В.Д..
В 1999 році колгосп ім. Леніна було реорганізовано в ТОВ «Мигаївське» (керівник -  Марциненко В.Є.). З 2002 року на території села працює сільськогосподарське підприємство - ТОВ «Агропромсервіс» (директор - Алєксєєнко Г.І.), а також ФГ «Саша», ФГ «Захаров», ФГ «Олена», ФГ «Аполлінарія», ФГ «Прокопові» та ФГ «Зоря-2012» (с. Мигаєве).
Передовими працівниками комуни і пізніше колгоспу були: Намчук М., Чилемко П., Кульчинський І., Гнатюк П., Ковальчук Ф., Легкар І.Г., Наумов Ю.А., Гутей А.І., Ярушевський М.В., Криловський М.Й., Сафрошкін О.В., Семчишин Ю.С. (трактористи), Карпик П. (машиніст),  Бондаренко П., Татарли В.В., Татарли Д.В. (вівчарі), Найдьонов С. (пасічник),
Григора О., Марченко Т., Драгула О., Семчишина Г.Л., Тарута Л.М., Мрачинська Ф.В., Вальчишин Я.І., Гаврилюк К.М., Кудлаєнко Г.В. (доярки),
Легкар Г.І., Друмов І.С., Габер В.М., Герега С.К. (водії), 
Гулій Г.А., Шпунтова А.О. (фельдшера),
Возняк В.М., Тітков С.Є. ( вет.лікарі ).
Мазуренко А.С., Чижова А.М., , Левченко П.Я.,  Фурманська О.М., Варбанець В.М., Платонова Н.В., Кундрик М.В., Меркулова Л.К., Найдьонова Н.С., Мотовиць Н.М., Войник О.М., Шатипова Н.Ф., Дрогаль Т.М., Кундрик М.В., Кундрик Н.В., (вчителі).
Директори школи: Подкалюк Віктор Мойсейович, Меркулова Людмила Костянтинівна, Кундрик Миклош Ласлович.
Головами сільської ради працювали: Найдьонов Микола Сергійович, Ковцун Матвій Євтихович, Помукчинський Микола Степанович, Меркулова Людмила Костянтинівна, Греков Іван Миколайович, Кузьмін Микола, Шевцов Олександр Григорович, Терице Олександр Іванович. Секретарі сільської ради: Вербовщук Стефанія Миколаївна, Тарута Наталія Григорівна.
 На даний час на території сільської ради  функціонує Мигаївська ЗОШ І-ІІ ступенів; поштове відділення зв”язку, відділ абонеменського телефонного зв”язку, ФАП, дві бібліотеки-філії (с. Мигаї та с. Мигаєве), чотири магазини, Мигаївський сільський будинок культури. 

 

Логін: *

Пароль: *